«Газети» про диспансер

„Я – щаслива людина. Маю роботу, сім’ю, будую дім”, –

Ольга ЩЕГЛОВА “Зоря Полтавщини”

Так говорить 36-річний Петро, який після 10 років алкоголізмузміг повернутися до нормального життя. Спиртне куштував востаннє 6 років тому: після півторарічної тверезості не зміг відмовити жіночому колективу і пригубив келих сухого вина. Через тиждень пішову запій.

Чому цей симпатичний, високого зросту комунікабельний чоловік погодився розповісти про своє життя ?

– Якщо намагаюся допомогти комусь іншому, – говорить Петро, – не факт, що й він стане тверезим,але я сам таким залишуся. Це правило відкрив для себе перший анонімний алкоголік – у моєму випадку воно спрацьовує стовідсотково.

Спиртне і цигарки скуштував заради цікавості років у 15,– продовжує співрозмовник, – було модно, зникали комплекси, проблеми. Палити батьки не забороняли, я у них –пізня дитина, мав повну свободу вибору у власних вчинках. Закінчив 9 клас, вступив до СПТУ. Пам’ятаю, що з першого разу алкоголь дав мені дуже сильну ейфорію, свободу і чудовий настрій: всев дається, не треба нікому подобатися, чогось досягати. Випив – і не соромишся танцювати на дискотеці, і можеш познайомитися з дівчиною, і одразу читаєш вірші… Все набагато легше. Таза це – своя ціна. Поступово стаєш рабом алкоголю – він більше не позбавляє від проблем, натомість додає нових. Незабаром уже не міг без спиртного тримати себе в нормальному стані. Наступні десять років я дуже мало чого встиг у житті. Все, що встиг, було потім. Проте мама,яка довго хворіла, тверезим мене ще застала…

– Де і ким працював?Роботи були різні, були перспективи росту, самовдосконалення, та більш як півроку на одному місці не затримувався: навіщо? Випив – і все добре. З часом зарплати на алкоголь вже не вистачало, почав тягнути з батьків. Але… у 25 років стався перший напад білої гарячки. Я дуже злякався за своє життя. Здалося, абопомру, або втрачу розум. Дуже-дуже злякався. Можна б сказати, що я щось усвідомив, зрозумів, але це – неправда. Алкоголік не розуміє, наскільки шкодить близьким людям, наскільки він гидкий для оточуючих. Лише через рік тверезості почали „розмерзатися” почуття, загальмовані алкоголем. І коли траплялася нагода випити, згадував: батьки засмутяться, не буду. Але це – пізніше.-

-Звісно, адже вони, люди радянського штибу, не розуміли причин моєї поведінки: виніс з дому і пропив мамин золотий годинник. Побився, прокрався. Та зрештою мама від безвиході звернулася до психолога, який пояснив, що я роблю вже не те, що хочу сам, а те, чого від мене вимагає алкоголь – жорстокий кредитор.

-Із психологом порозумівся одразу?

-Так, хоч і не очікував. Вважав себе найсамотнішим, найнещаднішим: то інші п’ють просто так, я ж п’ю, бо мені дуже гірко… Думав, попаду, такий нікчемний, на прийом до лікаря у білосніжному халаті. А він сказав: „Сідай”, і почав терапію з власної історії – як пив, до якого стану докотився, як вибирався з біди з допомогою співдружності анонімних алкоголіків. „Торкнуло” одразу – не було принизливого відчуття, що повчають. Так пройшло 10 занять, які принесли безперечну користь. Не скажу, що ходив з великим бажанням: там потрібно посилено „копатися” у собі; розуміти, що пити мене змушують власні недоліки; згадувати, де набідокурив – когось обізвав, з кимось побився. Випив, і забув, який я поганий. Але проблеми нікуди не поділися – це я від них „подівсь”. На той час був уже зовсім самотнім, пив теж на самоті: у компанії не вигідно, бо контингент такий, що й обікрасти можуть.

Мізки алкоголіка перебувають у плачевному стані. Тому психолог „розжував” мені ази програми„12 кроків”, щоб на перших порах булолегше. Після цього я почав відвідувати терапевтичну групу анонімних алкоголіків (за участю психолога). Зараз відвідую групу само допомоги – вже без лікаря. До нас можна прийти навіть випивши, тільки права голосу не буде – сиди, слухай. У співдружності анонімних алкоголіків не має ні директорів, ні керівників. Навіть гроші тут присутні мінімальні – на чай, оренду приміщення.Думаю, на цьому й тримаємося: якби буливлада і гроші, все б розсипалося давно– така людська натура. 12 традицій – це те, що тримає нас разом. Наприклад третятрадиція полягає в тому, що єдине бажання анонімних алкоголіків – покинути пити.І байдуже до віросповідання, сексуальної орієнтації, расової приналежності,соціального статусу (двірник ти чи міністр). Хочеш покинути пити – можеш стати членом співдружності, будь ти безруки, ноги чи з поганим характером. —

-І ці 12 кроків спрацьовують?

-Стовідсотково. Перший з них – визнати своє безсилля перед алкоголем і те, що життя стало некерованим. Цей крок допомагає покинути пити. А решта 11 кроків допомагають позбутися всього поганого, стати кращим. Якимось дивом я „зачепився”. Не скажу, що більш гідний від когось із тих, кому не вдалося – були люди, більш достойні інтелектуально, морально, але щось у них не „клацнуло”, не спрацювало. Перший період найнебезпечніший, легко піти.

-Ти жодного разу не пішов?

-Ішов, повертався через 3, 5 місяців. Але поступово почав змінюватися у кращий бік.

-Ти куриш?

-Курив по дві пачки на день. Покинув також тут, після чергового зриву. Хоча у нас на групах більше тих, кому вдалося з першого разу. Але це у кожного по-своєму. Оскільки до п’ятидесятирічного віку нажити не встиг, після повернення у тверезість все довелося починати з нуля. Сьогодні маю роботу, впевнено почуваюся матеріально, будую власний дім. Дружину також зустрів тут, у співдружності анонімних алкоголіків, її стаж тверезості вже більше 12 років. Дітей поки що немає. Є друзі і навіть двоє хрещеників. Якоїсь великої кар’єри мені не хочеться, слава теж не потрібна. Вважаю, що я – щаслива людина.

Зі свого досвіду порадь, з чого починати тому, хто ще некидає пити, але вже злякався померти від горілки?

– Якщо вже настільки погано, що й пити не можеш, і не пити невиходить, бо тверезим жити не вмієш,страхи заважають, якщо вже втратив сон,можна поговорити про це або один на один, або в невеликій групі, до 5 чоловік.У нас є люди, готові приїхати поговорити власним коштом.Мені тверезість дорожча за гроші. Бо небуде тверезості, не буде ні грошей,ні здоров’я. Можна зустрітися десь на нейтральній території.Ми ділимося тільки досвідом – незнаннями чи розумними думками, вичитаними у книжці. Ми це пройшли, нам допомогло, хочеш – спробуй і ти. Алкоголізм – хвороба хронічна,невиліковна, прогресуюча. Якщо ходиш на групу, працюєш за програмою 12 кроків,вона не прогресує. Але й нікуди не зникає. Програма вчить простим речам навіть усім’ї, побуті: нагрубив – вибачився. Поборовши гординю, я тепер завжди роблю це першим. У кодування не вірю. А„підшиватися” пробував. Але триматися на страхові, це не діло. Не дарма про таких кажуть: „Краще б він пив”.Успіх на 90 відсотків залежить від бажання алкоголіка покинути пити. У Полтаві є сильні фахівці: психологи, дієтологи. Але якщо людина не захоче сама, ніхто не допоможе.

„Можна навчитись жити тверезо. Але одужати так, щоб пити „по чуть-чуть” – неможливо”

Ольга ЩЕГЛОВА

„Зоря Полтавщини”

Як розповідає завідувач стаціонарного відділення №4 Полтавського обласного наркологічного диспансеру Сергій КОСИЧЕНКО, більшість залежних людей хочуть жити тверезо, але це дужеважко. Що слід знати про алкогольну,наркотичну чи тютюнову залежність (одним словом, залежність від хімічної речовини), як допомогти ближньому позбутися її – про це та інше кілька запитань фахівцю.

Сергію Леонідовичу, чи є якийсь віковий ценз для лікування від залежності?

– У нашому відділенні лікувалися люди віком від 17 до 77 років. І не лише з Полтавської області – приїжджають з усієї України, оскільки ми застосовуємо дещо інші методики, ніж у більшості регіонів. Зазвичай лікування орієнтоване на медикаментозний етап терапії: вивести із запою, „почистити” кров, як кажуть у народі, зняти „ломку”. Потім пацієнтові стає краще і він сам себе починає переконувати, що вилікувався. Але це –психологічний самообман. Після запою настає період тверезості (для кожного– свій). Але повторне бажання випити прийде не минуче.

Для подолання залежності потрібна комплексна програма медико-біологічної, соціально-психологічної реабілітації. Наші пацієнти після медикаментозних процедур не лежить наліжку, дивлячись у стелю – з ним цілий день працюють: лікарі, психологи,соцпрацівники, консультанти, волонтери,останнім часом до співпраці також долучилась православна церква. Своїх пацієнтів я щороку виводжу на Хрещення купатися. Багато хто з них відчуває шок: вони вперше в житті роблять це на тверезу голову. І з величезним задоволенням п’ють після купелі чай.

– У відділенні лікуються ті, хто вже прийняв свідоме рішення?

– Формально всі вони приходять добровільно, примусового лікування зараз немає (є обов’язкове за рішенням суду). Але хтось має їх до цього підштовхнути: родичі, близькі,знайомі, певні зовнішні обставини. Інакше вже третього дня після того, як„відкапали”, пацієнт всоте буде переконувати, що більше не питиме, а лікарі йому вже не потрібні. Наше завдання працювати з родичами, застосовувати мотиваційні технології, щоб у людини сформувалося стійке бажання одужати.

Кожної середи о 16-00 наш психолог проводить тренінги, де родичів навчають тактики поведінки зпацієнтом. О 18-00 родичі та близькі збираються самостійно на групи само-та взаємодопомоги, яка постійно потрібна, коли близька людина у зриві та для підтримки тверезості.

– У когось виходить вилікуватися з першого разу?

– Залежність відхімічної речовини це хронічна недуга,як, скажімо, цукровий діабет: з ним можна жити тільки за умови виконання рекомендацій лікарів. Треба визнати, що будь-яка залежність – на все життя. Але тривала, пожиттєва ремісія можлива. Є правило першої чарки – не бери її у руки і зриву не буде. Багато пацієнтів у поняття „виздоровлення” вкладають можливість пити, палити, вживати наркотики у незначних дозах. Такого не буває. Ми можемо навчити людину жити абсолютно тверезо, обходитися без цього допінгу– це і є процес одужання. Але якщо він візьме до рук першу чарку (цигарку,шприц, пігулку), хвороба одразу повернеться.

Підтримка повинна бути правильною: якщо, скажімо, дружина хоче врятувати чоловіка, то, бажано, щобрешту життя вона теж „не вживала”,навіть шампанського на Новорічні свята. І, як мінімум, два роки не можна відвідувати компанії, де щедро наливають.

– Юнак із кількарічним стажем курця зможе, як вважає сам, покинути палити у будь-який момент?

– Для бажаючих зробити це самотужки є гарний посібник Аллена Карра „Легкий спосіб покинути палити”. Та не менш відомий вислів Марка Твена: „Кинути палити легко – я сам кидав сто разів”. Підтримувати тверезість набагато важче, ніж палити. Тютюн – це таж самісінька залежність, як алкогольна чи наркотична, з такими ж складовими і теж потребує комплексного лікування.

Якщо столову ложку червоного вина один раз на день для пересічної людини ще можна сприймати як ліки, то цигарка – це однозначна шкода: тютюн викликає залежність, смоли, продукти розпаду, альдегіди надзвичайно отруйні. Тютюновий пил, осідаючи в легенях, викликає поступове послаблення функцій дихальної системи та усіх інших органів та почуттів.

У кілька разів шкідливіший зацигарки кальян. Вважається, що це –дорого, модно, красиво. Але смол,бензопіренів та інших шкідливих складових за одну затяжку потрапляє всередину укілька разів більше, ніж із цигарки. Крім того, на цигарках хоч пишуть прошкоду, а в кальян ми навіть не знаємо щопоклали, бувають випадки, коли від нього людині зовсім „зносить дах”. На відміну від Європи і навіть Росії, кальянові суміші у нас реалізуються вільно, безконтрольно.

Медикаментозний аспектлікування тютюнової залежності включаєдо себе вітамінні, антидепресивні,заспокійливі, серцево-судинні, снодійні та інші препарати. Зафіксована офіційна доказовість препарату табекс – цереально дієві ліки, що знижують потягдо нікотину, зменшують прояви і дозволяють безболісно вийти з абстиненції, але їх прийом теж потребує чіткості, регулярності та психологічної допомоги. Тоді як нікотинові пластирі, жуйки лише зменшують шкоду, при цьому залежність залишається.

Наскільки результативне кодування?

Кодування – це засіб з минулого століття. У людини вже відбулися грубі порушення обміну речовин, що не підлягають відновленню,хвороба постійно прогресує. Впоратися з потягом, навчитися радіти життю без допінгу допоможуть лише психологи. А закодований пацієнт цього не вміє. Якщо ж він бореться з залежністю тривалий час під страхом смерті, це спричиняє неврози, депресію. І по закінченні терміну людина одразу зривається. Це –закономірний фінал.

– Що робити, якщо дитина прийшла додому із запахом спиртного або цигарками в кишені?

Краще намагатися бутив постійному контакті з дитиною, даватиїй можливість приймати самостійнірішення і отримувати від них неприємностізаздалегідь, доки лихо ще не постукало.Але якщо це сталося – в першу чергупоговорити про причини. Батькам варто звернутися до психолога, бо проблема зазвичай не тільки в дитині. Унікального рецепта немає. У жодному разі не можна бити. Молодь починає палити для самоствердження в колективі, коли має проблеми у спілкуванні, щоб відчути себе старшим, авторитетнішим, через комплекси та сімейні психологічні проблеми. Все можна з’ясуватиу спілкуванні. І лише якщо запідозрили наркотичне сп’яніння, тут говорити пізно, слід негайно звертатися дофахівців-наркологів, бо наркозалежність формується значно швидше.

Батькам важко визнати, що дитина – залежна…

– Більше того, вони стають спів залежними, терплять усі незручності і виконують забаганки психічно хворої людини. Зазвичай рідні бояться викликати міліцію, повідомити сусідам і родичам, щоб не давали гроші в борг. Мовляв, усі ж дізнаються! А зараз не знають?

Алкоголік, курець чи наркоман настільки подавлює волю членів сім’ї, близькі вже не помічають найпростіших речей. Але ви впізнаєте уцьому створінні свого сина чи доньку? Ні. Щоб його повернути, треба щось зробити. Що саме – підкажуть фахівці. Приклад із життя: мама нашої пацієнтки звернулася з претензією, чому у її доньки під час лікування сталася біла гарячка. Говоримо. Виявляється, вдома вона давала дочці високоякісне дороге спиртне вранці і ввечері, вважаючи, що так треба.200 грамів зранку і 300 – після роботи. Так два місяці поспіль. Доки сім’я вирішує за алкоголіка всі проблеми, прикриває,„кришує”, нічого не зміниться.

Чи можемо навести якісь оптимістичні дані?

Статистика тут не доречна, відслідкувати результати лікування, особливо не міських мешканців,складно. На обліку у Полтавському наркологічному диспансері перебуває близько півтори тисячі людей. Це не всі наші пацієнти, адже певна частина лікуються анонімно. Але членів співдружності Анонімних Алкоголіків і Анонімних Наркоманів– людей, які навчилися жити тверезо –кілька тисяч, тобто вже набагато більше.Більшість з них почали туди ходити після лікування в наркологічному диспансері.

Лише в 3-х містах України (Київ,Львів, Полтава) є така розгалужена мережагруп само- та взаємодопомоги, де підтримуючі заняття проходять щоденно.У нашому місті працює 8 постійно діючих осередків підтримки, де люди об’єднані спільним бажанням жити тверезо, повернути родинне тепло, дивитися людям в очі а не сором’язливо відводити погляд. Є програма Анонімних Алкоголіків, що називається „12 кроків”. Жити по ній, означає бути чесним перш за все передсобою, не брати оту першу чарку,спілкуватися з тверезими людьми, уникати„слизьких” місць. Це програма життя.

Дві групи Анонімних Алкоголіків (жіноча та змішана) та група Анонімних Наркоманів працюють безпосередньо при нашому відділенні за адресою провулок Шевченка, 5-а (вхід із двору). Тут готові вислухати і зрозуміти кожного цілодобово.