Історії клієнтів

Письмо алкоголю!

Ну, здравствуй, алкоголь!

Я знаю, ты скучаешь.

Проходят годы, дни,

Но ты не понимаешь:

Сейчас мне очень больно,

Меня ты разрушаешь.

И пред тобой стою

Сейчас я на коленях…

Я, все же, простою

В жаре или метелях.

Нам трудно расставаться,

Мне трудно уходить.

Прошу тебя, Всевышний,

Чтоб больше мне не пить.

Чтоб на земле родной

Хоть капельку прожить.

Прожить…кому я нужен…

Но, только, без тебя.

Ты – влившийся мне в душу

Без всякого стыда.

І, коль на то пошло, –

С тобою расставаться

Во что бы мне не стало.

Придется мне меняться.

Нам было хорошо.

Конечно, больше плохо.

Ах! Как мне надоела

Вся эта суматоха!

Да как ты не поймешь,

Родителей мне жалко.

Да хватит же, зараза,

В колёса сунуть палки.

Тебе то хорошо.

А я – все потерял.

Любимую девчонку,

Я долго ее ждал.

Друзей таких, как были,

Уже мне не найти…

Вот так теперь приходится

Без всех по жизни идти.

Но, я пробьюсь сквозь стены.

И снова улыбнусь.

Проснусь я утром ранним.

К иконе наклонюсь.

Войдет слезинка счастья.

И снова заживу.

Прощай, мой друг неверный!!!

Я больше не могу!!!

Андрей.

__________________________________________________________________________

Як я сюди потрапила і чому я тут?Відповідь на це питання прийшла не відразу. Вірніше ,відразу прийшла відповідь: «Тому що я– алкоголік». Але тут же спричинив питання: «Як ти до цього докотилася?».Тут, звичайно, доведеться «копнути» набагато глибше. Роздуми на тему «Погана спадковість» і «Кому зараз легко?» непривели до потрібного результату і не привели до душевної рівноваги. Виявляється,сталося це дуже давно, ще в ранньому підлітковому віці, коли бігали по вихідним на дискотеки зі спиртним. Хоча,багато людей, з якими я починала вживати,зараз абсолютно не залежні. Напевно, і спадковість грала свою роль, тільки в«потрібний» момент. Факторів дуже багато: це і сварки між моїми батьками (мій дід і вітчим були алкоголіками), і , в наслідку, невдалий перший шлюб, потім другий, де чоловік був наркоманом, а потім ще й сів у в’язницю, залишивши на мені піврічну дитини і купу боргів. У кожної людини свій шлях, своя доля, і кожен справляється зі своїми життєвими труднощами, як може. Я вважала себе досить сильною особистістю, тягнувши все на собі сама: працювала, оплачувала житло, оплачувала послуги няньки (довелося вийти раніше з декрету), ще й примудрялася їздити на зону до чоловіка і возити передачі. При цьому ще весь час вживала алкоголь: вдома, на роботі, здрузями і т. д.! Зараз, озираючись на своє життя, я, відверто кажучи, не розумію,як я могла звалити це все на себе і ще триматися на плаву?

Алкоголь увійшов у моє життя, коли мені було 18 років. Зараз мені 36. Запоїв у мене не було, я пила кожен день. Спочатку це була «безневинна» півлітрова пляшка пива ,але, з роками, це переросло в 6-8 літрів пива за вечір. Я не вважала себе алкоголіком, так як думала, що якщо я п’ю тільки пиво (горілка була по святах), під парканом я не валяюся, маю престижну роботу, виховую дітей, то немає нічого страшного.

В останній рік мого вживання я вже почала чути на свою адресу далеко не втішні висловлювання про те, що у мене проблеми з алкоголем. Спочатку від мами, потім від друзів (справжніх друзів (!!!), але я не надавала цьому значення, вважала, що жодних проблем у мене не має.

А сталося все дуже швидко: за останні 3 місяці мого вживання я вже почала пити все, що горить, не гребуючи нічим, поміняла коло спілкування. Я забула про свою роботу, про маму, про дітей. Прокидаючись вранці, я думала тільки про те, де взяти похмелитися.

Друзі мені розповідали, що є лікарня, де мені можуть допомогти, але я, все ще, пручалася. В результаті дійшло вже до того, що я вже не могла пити і пити теж не могла. Зрозуміла, що зупинитися сама не в силах…

Коли прийшло осяяння, стало легко, але ненадовго. Я лягла в лікарню, але, перебуваючи в кризовому відділенні, все одно не вірила, що зможу жити без алкоголю. На допомогу прийшло спільнота АА та програма «12 кроків». Зараз, виконуючи, нехай не всі, але основні рекомендації програми, я залишаюся тверезою. І можу сказати сміливо, що я почала змінюватися в кращий бік, програма працює! Тільки завдяки програмі, я можу точно сказати, що однією з основних причин мого алкоголізму є ЖАЛІСТЬ ДО СЕБЕ і почуття провини. Програма навчила мене розбиратися, аналізувати свої почуття і емоції. Адже від моїх почуттів і емоцій залежить моє подальше життя, мої вчинки, стосунки з людьми.

Ну,ось і все. Така моя історія. Додати можу лише те, що я кожен день дякую Богові (свою Вищу Силу) за те, що він мені допомагає на сьогоднішній день лишатися тверезою. Адже тверезість – це для мене ВСЕ!

На даний момент, можу сказати, що у мене все добре. Відчуваю себе прекрасно. У мене з’явилися нові друзі, знайомства, я спілкуюся з цікавими людьми! Я не скажу, що у мене тепер немає жодних проблем. Зате, з упевненістю заявляю,що справлятися з труднощами на тверезу голову – набагато цікавіше, і це навіть приносить задоволення. Лишатися тверезою «тільки сьогодні» – для мене це просто! Жити тут і зараз – напевно, це і є маленьке людське щастя!!!

СЬОГОДНІ Я ТВЕРЕЗА!!!

Всім привіт. Мене звуть Вова, я –алкоголік. Термін тверезості у мене не великий і я не буду вдаватися в подробиці мого довгого тернистого шляху алкоголіка. Але, зрештою, я скотився надно з якого вибратися мені допомагає Вища Сила, як я її розумію, і групи АА. Останні мої запої були пов’язані з фінансовими і моральними відносинами в родині.
Зрештою, я опинився в підвалі зі знайомим бездомним і вже не міг самостійно звідти вибратися. Вихований у дусі атеїзму, я, тільки тепер, познайомившись з програмою «12 кроків»,зрозумів, що Вища Сила існує. Проаналізувавши минуле, я прийшов до розуміння, що тільки Вища Сила могла направити мого кума, який незалежний і не знайомий з програмою і групами АА, щоб витягнути мене з підвалу. Він привіз мене саме в 4 Полтавське відділення наркологічного диспансеру. І, будучи ще не тверезим, нічого не розуміючи, я, все таки, дав згоду наповний курс лікування.
Як і всі видужуючі, я боявся залишати відділення і свою маленьку групу, боявся вийти в соціум. Я боявся проблем. Але, виписавшись з відділення, виявилося, що більшість моїх страхів не такі вже й страшні. А проблеми – не такі вже і не переможні.
Я вже не молодий чоловік, але, тільки зараз, познайомившись з програмою, зрозумів, що таке щастя. Щастя – це не те, що буде завтра. Щастя – це те, що «тут і зараз». Я навчився жити одним днем і не думати про минуле і про те, що буде завтра. Озираючись навколо, я бачу людей у яких в житті набагато більше проблемі негараздів. І я вдячний своїй Вищій Силі, що у мене є як є».
Тепер я намагаюся жити, дотримуючись принципів програми. Я точно знаю, що взявши в руки першу чарку, я опущуся ще нижче ніж був. Тому мені навіть в голову не приходить така думка. Тепер я стримую свої негативні емоції. Не відповідаю брутальністю на брутальність і, в пориві злості, перш ніж відповісти, обмірковую, що говорити або, як піти від конфлікту. Навіть на роботі помітили в мені зміни і кажуть, я – «спокійний як удав». Все це допомагає мені тверезо оцінювати ситуацію.
І ще я зрозумів слова «передоручити себе Вищій Силі». Це значить – не втручатися, ні заважати їй. Нещодавно я повинен був їхати на один дуже проблемний завод у Дніпропетровськ. Мені дуже не хотілося цього робити, так і клієнт не хотів везти туди свій вантаж. Я зранку помолився, щоб мене туди не посилали, але протягом дня ще й втрутився напридумував проблем. На завод я не поїхав, але на наступний день отримав від начальства «розганяя»,який був прямою дорогою до зриву, тобто повернення до вживання. Слава Богу, цього не сталося. І мене осінило! Якщо потрібно було Вищій Силі щоб я їхав, треба було їхати, а, якщо ні, то вона сама б мене від цього відвела.
І ще один щасливий момент в моєму одужанні. Одного разу, після групи АА, я збирався пітигуляти з онукою і сказав про це одному нашому «брата по одужанню». Він у мене запитав, чи я знаю, що у мене сама щаслива онука. Я відповів, що не знаю. На що він мені відповів: «У твоїй внучки – тверезий дід!». Гуляючи по парку, внучка мені розповідала: «Ось кущі і дерева, а на них живуть їжаки». Я зупинився і говорю зі своїм поняттям: «Мілена, що ти несеш?».А мені відповіла, розкривши свою маленьку долоньку: «Бамажку діда. Бамажку!!!». Ось такі радісні і щасливі моменти підносить мені моя тверезість.
Відвідавши Форум, присвячений 20-ти річчю Полтавської групи АА, на який з’їхалися люди з усієї України, я побачив, як люди живуть і радіють своїй тверезості. Побачив, як можна відпочивати, веселитися і танцювати,залишаючись тверезим серед тверезих людей. І це прекрасно! Що не скажу проминуле життя, де практично кожен похідна дискотеку або в ресторан закінчувався мордобоєм або п’яними розбірками. І ще я вдячний руху АА. Рух подарувало мені багато нових друзів-однодумців які заповнили мою самотність.
Так, це життяне проста і не легка, але потрібно вчитися радіти кожній дрібниці! Це прекрасно –їхати на сході сонця, слухати хорошу музику, бачити ліс в ранковій імлі і радіти цим приємним моментів свого життя. Шкода, що багато видужуючі брати і сестри недостатньо розуміють і недооцінюють такого дару, як тверезість і знову зриваються. Я не намагаюся бути нравоучителем, звертаючись особливо до молоді, яка думає, що життя вічне, і ,повернувшись до пиятики, потім можна все виправити і налагодити. Але, на жаль, життя таке швидкоплинне і не все можна виправити. Потрібно вчитися радіти кожній миті прожитого життя і знаходити щось корисне навіть в неприємних ситуаціях.
В моєму житті є два періоди тверезого життя. Один – 10 років, інший– 7. Але це була якась не та тверезість,тому що я не знав про існування спільноти АА і програмі «12 кроків», розвиватися намагався розібратися у стосунках в родині, що і призвело до її розпаду. У період тверезості всі мої «друзі» якось відійшли від мене. Тому що вони пили, а я ні. І мені було з ними не цікаво вже після третьої чарки. Але, зате тепер я точно знаю, куди йти, коли мені погано, або навіть коли мені добре. Де мене зрозуміють і підтримають, де такі ж тверезі алкоголіки, як і я. Де на мене чекають мої нові друзі.